Допомогла та підготувала - Юлія Василів.
Як виникла ідея і на якому етапі реалізації Ви зараз?
Я довгий час пропрацював у Департаменті воєнно-культурної антропології. На тому етапі ми займалися воєнно-історичною реконструкцією, а саме, дослідженням усього того, що називаємо антропологією – вивченням людини у форматі воєнного конфлікту, в періоди Козаччини зокрема. Ми пробували реконструювати тодішню свідомість, популяризувати історію через фестивалі, реконструкції, інше. Власне колись в Кам’янці-Подільському був однойменний фестиваль – завдяки цьому фестивалю і народилася ідея створити такий відео блог, тим більше, у нас буремний та драматичний час. Тому, коли до рук потрапила камера, я одразу подумав: «Чому б ні?» - хотілося знімати щось на кшталт західного формату. Звичайно, там інші ресурси, команди – то й що, в мене є камера… Головне – робити те, у що вірю і те, що подобається. Власне поступово ми рухаємося до нашого ідеалу – формату роботи BBC History.
По суті усім займаюся я – в цьому основна складність. Але вже за півроку нам вдалося багато, і анонсовано ще кілька проектів: школа шабельного мистецтва (що таке шабельний фехтунок як традиційне українське військове ремесло) та спільний проект з Архівом еміграції - ряд передач, які познайомлять українців з таким поняттям як «емігрована незалежність».
Хто працює в команді?
Зараз в команді науковці – архівісти, історики, навіть ремісники – та я. На жаль, технічного персоналу немає – я і звукорежисер, і сценарист, все інше… Є такий лозунг – хочеш щось зробити, зроби сам. Проте, на жаль, часу не вистачає, тим більше, що це волонтерський проект. Зараз багато чого фінансується із власної кишені – але без цього ніяк, бо проект має бути популярним.
Яких ресурсів не вистачає?
Не вистачає натхненних людей, які б цікавилися історією і хотіли б її популяризувати. Тим більше, що історія – важливий важіль в тій інформаційній війні, яка ведеться проти України зараз. Для нас важливою є освіта населення у сфері історії, історичних тем, інтелектуальний розвиток в цілому. На жаль, ця війна ставить нас в такі умови – вимагає від нас певного ритму і режиму роботи.
Нам потрібна підмога із пошуком контенту для соцмереж та власне супроводу соцмереж, щоб проект був оточений інформаційним полем і був цікавий для людей. Прагнемо стати більш доступними для аудиторії.
Важливим також є графічне оформлення того, що ми монтуємо. В наших найближчим амбіціях є певні інтерактивні графічні схеми битв чи маневрів, історичних процесів. Це називається шейпінгова графіка і в цьому власне теж потрібна підмога.
Чи плануєте на майбутнє повністю займатися лише проектом як Вашою основною діяльністю?
Зараз працюємо із рядом науковців, щоб розширити мережу контактів та поширити інформацію про нас. В Європі популярною темою є популяризація історії і це підтримується грантами. Ми прагнемо рухатися в цьому руслі і шукати такі можливості. Зараз ми в процесі пошуку міжнародних колег, зокрема в Польщі, щоб разом працювати над історичною тематикою.
Власне наша мета – робити якісне документальне кіно, яке буде популярним і затребуваним. Для цього потрібен і час, і ресурси.
Яким бачите проект через 2-3 роки?
Хочемо підійти до художнього формату, де через ігрові моменти будемо демонструвати, як жили і воювали козаки, воїни УПА, інше. Тобто це власне антропологічний формат – побут людини, її життя, яке не переривалося, не зважаючи на всі напади і війни. При цьому показувати фактичні, археологічні дані. Таким чином отримаємо картину нашого минулого і того, як почувався українець у ті часи.
Звідки берете натхнення працювати над проектом?
Коли щось подобається, ти просто береш і робиш. Зараз працюю в Центрі дитячої кардіології та хірургії – тут кожного дня рятують життя. У новинах бачу і чую, як борються наші хлопці. Після цього дивлюся на себе і думаю: «Що Ти робиш?». Власне ця робота мені подобається, подобаються результати – можу сказати, що це, якщо не справа життя, то принаймні хобі.
Зараз ми адаптовуємо формат із з-за кордону, бо там є багато напрацювань. Але на перспективу хочеться створювати виключно власний формат донесення інформації.
Що можете порадити людям, які мають ідею, але відкладають її реалізацію?
Якщо ідея постійно відкладається, то, мабуть, просто у людини немає або інструментів (як от у мене не було камери), або просто не те. Відкладати і очікувати, що прийде натхнення - це швидше за все не Ваша справ. Як у дитинстві – подобається малювати, ти сідаєш і малюєш, навіть на землі. Береш і робиш. Як тільки у мене виникла ідея – я одразу згадав, кого можна підключити, як почати.
Якщо важко, є внутрішні перепони – треба відверто з собою поговорити: чи я погоджуюся на ці перепони і складнощі, чи це не моє?
Для прикладу, колись я намагався писати роман, але всередині постійно щось заважало. Зрештою, я його таки закінчив, щоб довести до завершення. Але це не був той результат, якого я прагнув.
Все легко – треба просто почати. У моєму випадку сумнівів не було – натомість було відчуття, що я робив це все своє життя. Тому порада така: якщо є справа, якою Ви займаєтеся невимушено, ніби дихаєте, то мабуть, це саме та справа, якій треба себе посвятити.
Як виникла ідея і на якому етапі реалізації Ви зараз?
Я довгий час пропрацював у Департаменті воєнно-культурної антропології. На тому етапі ми займалися воєнно-історичною реконструкцією, а саме, дослідженням усього того, що називаємо антропологією – вивченням людини у форматі воєнного конфлікту, в періоди Козаччини зокрема. Ми пробували реконструювати тодішню свідомість, популяризувати історію через фестивалі, реконструкції, інше. Власне колись в Кам’янці-Подільському був однойменний фестиваль – завдяки цьому фестивалю і народилася ідея створити такий відео блог, тим більше, у нас буремний та драматичний час. Тому, коли до рук потрапила камера, я одразу подумав: «Чому б ні?» - хотілося знімати щось на кшталт західного формату. Звичайно, там інші ресурси, команди – то й що, в мене є камера… Головне – робити те, у що вірю і те, що подобається. Власне поступово ми рухаємося до нашого ідеалу – формату роботи BBC History.
По суті усім займаюся я – в цьому основна складність. Але вже за півроку нам вдалося багато, і анонсовано ще кілька проектів: школа шабельного мистецтва (що таке шабельний фехтунок як традиційне українське військове ремесло) та спільний проект з Архівом еміграції - ряд передач, які познайомлять українців з таким поняттям як «емігрована незалежність».
Хто працює в команді?
Зараз в команді науковці – архівісти, історики, навіть ремісники – та я. На жаль, технічного персоналу немає – я і звукорежисер, і сценарист, все інше… Є такий лозунг – хочеш щось зробити, зроби сам. Проте, на жаль, часу не вистачає, тим більше, що це волонтерський проект. Зараз багато чого фінансується із власної кишені – але без цього ніяк, бо проект має бути популярним.
Яких ресурсів не вистачає?
Не вистачає натхненних людей, які б цікавилися історією і хотіли б її популяризувати. Тим більше, що історія – важливий важіль в тій інформаційній війні, яка ведеться проти України зараз. Для нас важливою є освіта населення у сфері історії, історичних тем, інтелектуальний розвиток в цілому. На жаль, ця війна ставить нас в такі умови – вимагає від нас певного ритму і режиму роботи.
Нам потрібна підмога із пошуком контенту для соцмереж та власне супроводу соцмереж, щоб проект був оточений інформаційним полем і був цікавий для людей. Прагнемо стати більш доступними для аудиторії.
Важливим також є графічне оформлення того, що ми монтуємо. В наших найближчим амбіціях є певні інтерактивні графічні схеми битв чи маневрів, історичних процесів. Це називається шейпінгова графіка і в цьому власне теж потрібна підмога.
Чи плануєте на майбутнє повністю займатися лише проектом як Вашою основною діяльністю?
Зараз працюємо із рядом науковців, щоб розширити мережу контактів та поширити інформацію про нас. В Європі популярною темою є популяризація історії і це підтримується грантами. Ми прагнемо рухатися в цьому руслі і шукати такі можливості. Зараз ми в процесі пошуку міжнародних колег, зокрема в Польщі, щоб разом працювати над історичною тематикою.
Власне наша мета – робити якісне документальне кіно, яке буде популярним і затребуваним. Для цього потрібен і час, і ресурси.
Яким бачите проект через 2-3 роки?
Хочемо підійти до художнього формату, де через ігрові моменти будемо демонструвати, як жили і воювали козаки, воїни УПА, інше. Тобто це власне антропологічний формат – побут людини, її життя, яке не переривалося, не зважаючи на всі напади і війни. При цьому показувати фактичні, археологічні дані. Таким чином отримаємо картину нашого минулого і того, як почувався українець у ті часи.
Звідки берете натхнення працювати над проектом?
Коли щось подобається, ти просто береш і робиш. Зараз працюю в Центрі дитячої кардіології та хірургії – тут кожного дня рятують життя. У новинах бачу і чую, як борються наші хлопці. Після цього дивлюся на себе і думаю: «Що Ти робиш?». Власне ця робота мені подобається, подобаються результати – можу сказати, що це, якщо не справа життя, то принаймні хобі.
Зараз ми адаптовуємо формат із з-за кордону, бо там є багато напрацювань. Але на перспективу хочеться створювати виключно власний формат донесення інформації.
Що можете порадити людям, які мають ідею, але відкладають її реалізацію?
Якщо ідея постійно відкладається, то, мабуть, просто у людини немає або інструментів (як от у мене не було камери), або просто не те. Відкладати і очікувати, що прийде натхнення - це швидше за все не Ваша справ. Як у дитинстві – подобається малювати, ти сідаєш і малюєш, навіть на землі. Береш і робиш. Як тільки у мене виникла ідея – я одразу згадав, кого можна підключити, як почати.
Якщо важко, є внутрішні перепони – треба відверто з собою поговорити: чи я погоджуюся на ці перепони і складнощі, чи це не моє?
Для прикладу, колись я намагався писати роман, але всередині постійно щось заважало. Зрештою, я його таки закінчив, щоб довести до завершення. Але це не був той результат, якого я прагнув.
Все легко – треба просто почати. У моєму випадку сумнівів не було – натомість було відчуття, що я робив це все своє життя. Тому порада така: якщо є справа, якою Ви займаєтеся невимушено, ніби дихаєте, то мабуть, це саме та справа, якій треба себе посвятити.
Комментариев нет:
Отправить комментарий